Щодня я прокидаюся близько сімнадцятої нуль-нуль: так у мене є вільна година для того, щоб зібратися на чергування. Головне, звичайно, морально підготуватися, а не провести якісь буденні процедури з минулого життя. Це раніше, коли я працював в маркетингу, я ще в ліжку просив Сірі включити релаксуючу музичку, потім робив собі каву в красивій капсульній кавоварці. Стояв з чашкою біля вікна і хвилин десять розглядав вулиці внизу – як там все рухається, оживає, бризкає сонячними зайчиками або брудними ляпасами калюж. Насипав коричневий корм пухнастому котику, який починав тертися об мене ще до того, як я розплющу очі.
- Ну що, мужики, дьорнєм по маленькій? - очі Гєни ніби жили своїм власним життям: праве уважно вивчало мене, а ліве перестрибувало з Макса на каламутну картину за його стіною. Але це тільки здається, що після риторичного запитання всі замовкли, ангели вострубили в мідні труби, єдинороги здригнулися, як алкоголіки на морозі, а феї розсипали чарівний пил. У реальності ми кивнули майже в унісон і майже в ту саму секунду.
Маска приховує письменника/письменницю (він/вона) - достеменно відомо, що Адам Трікстер є людиною, живе в Україні, і можливо, навіть в Києві. Це не перший текст автора і точно не останній. Зріст середній, комплекція швидше чоловіча, але сьогодні це нічого не означає, свідки французької Олімпіади підтвердять. Творець вирішив/вирішила сховатися за маскою з різних причин, і можливо, вони стануть відомі в наступних частинах його/її дистопічної трилогії.